“Київ навчив мене помічати маленькі радощі”: словацький режисер Матуш Крайняк про місто, яке змінює
Словацький режисер Матуш Крайняк про Київ під час війни і внутрішні зміни
Матуш Крайняк — словацький режисер, сценарист і актор, який майже 10 років живе в Лондоні. У своїх роботах він досліджує теми любові, самоприйняття, квір-досвіду та життя східноєвропейських мігрантів у Західній Європі.
Уперше Матуш приїхав до Києва у лютому 2024 року — до друга, який не міг виїхати з України. Відтоді він повертається сюди кожні кілька місяців, подорожує Україною, підтримує локальний бізнес і веде TikTok-сторінку @matus4fun, де показує свої мандрівки та повсякденне життя українських міст під час війни.
Команда VisitKyiv.com поспілкувалася з Матушем про його перше знайомство з Києвом, культурний шок, улюблені міські ритуали, страх подорожей під час війни та те, як Київ змінює людей.
Зміст
Знайомство з Києвом
У Київ мене привела звичайна людська цікавість. Одного дня в лютому 2024 року я сів на потяг і вирушив до друга, який не міг виїхати з України.
Ця поїздка стала одним із найважливіших досвідів у моєму житті. Не лише тому, що я побував в Україні під час війни, а й тому, що це була холодна засніжена зима, а я опинився у великому незнайомому місті.
Тоді ще не діяли зручні умови роумінгу, тому кілька годин я залишався без мобільного зв’язку. Але навіть це не завадило мені швидко освоїтися.
Відтоді я приїжджаю до Києва кожні кілька місяців. Для мене це спосіб висловити підтримку Україні, зробити невеликий внесок у місцеву економіку та підтримати український бізнес.
Перші враження від міста
Я словак і до 2022 року переважно цікавився Західною Європою. Україна ж залишалася для мене «тією країною на сході», про яку я майже нічого не знав.
Колись я прочитав, що Київ нагадує менший Берлін — із розвиненою клубною культурою та особливою атмосферою. Власне, це було майже все, що я знав про місто до першої поїздки.
Коли у 2022 році почалося повномасштабне вторгнення, я відчув глибоку несправедливість щодо українців. Відтоді почав дивитися на Україну інакше — уважніше і, насамперед, по-людськи.
У Києві мене найбільше вразила стійкість людей, які продовжують жити попри дронові й балістичні атаки та важкі зимові блекаути. Окремо здивували високий рівень сервісу, чистота міста й гостинність людей майже всюди, де я бував.
Водночас були й речі, до яких мені довелося звикати. Наприклад, велика кількість вуличних продавців — у підземних переходах, на тротуарах і бля доріг. Незвичними стали й довгі поїздки потягом та великі спальні вагони потягів, які спершу навіть трохи лякали.
Про культурний шок можна розповідати довго, але я вдячний за цей досвід. Іноді мені хочеться знову пережити відчуття «першого разу в Києві»: коли не можеш прочитати жодного слова кирилицею, бачиш ціни в незнайомій валюті або вперше куштуєш сирники.
Саме в Києві в мене з’явилася ідея романтичної історії, дія якої розгортається в літньому місті. Я досі працюю над цим сценарієм і сподіваюся в майбутньому зняти фільм саме тут.
Місто, що змінює сприйняття буденності
Київ навчив мене помічати маленькі радощі.
Проживши майже десять років у Лондоні, я вже майже забув, як це — насолоджуватися смачною їжею за нормальні гроші, цінувати громадський транспорт або ходити в кіно на кшталт «Жовтня», щоб дивитися артхаусні фільми.
Як змінилося сприйняття України в Європі
Мені здається, що у Словаччині, як і в багатьох інших країнах Європи, ставлення до України сьогодні дуже різне. Є люди, які відкрито підтримують українців і розуміють, чому ця підтримка важлива. Водночас є й ті, хто ставиться до цього насторожено або скептично — часто через вплив політичних наративів, соцмереж і популістської риторики.
Попри це, багато українців приїхали до Словаччини як до початку повномасштабної війни, так і після 2022 року. Чимало з них успішно адаптувалися, працюють, навчаються й стають частиною місцевих спільнот.
На мою думку, це поступово змінює сприйняття України та допомагає людям краще розуміти одне одного.
Чому я продовжую приїжджати в Україну
Через війну подорожі в Україну залишаються ризикованими, адже небезпека, на жаль, є постійною. Але я не вважаю такі поїздки неетичними.
Для мене це спосіб підтримати Україну у свій спосіб: приїжджати, робити внесок у місцеву економіку, створювати контент у соцмережах і ділитися тим, якою я бачу країну.
Якби я сьогодні вперше планував поїздку в Україну, то почав би із Західної України, де зазвичай безпечніше, а вже потім поступово рухався б далі на схід.
Між страхом і новим досвідом
Страх — це емоція, яка має нас захищати. Але важливо не дозволяти їй повністю керувати нашими рішеннями.
Я теж дуже боявся, коли вперше приїхав до України. Досі пам’ятаю момент, коли перетнув кордон і постійно дивився в небо, намагаючись помітити щось незвичне.
Спочатку майже кожен звук або сповіщення викликали у мене тривогу. Пам’ятаю, як почув у метро звук, схожий на цокання, і злякався, подумавши, що це повітряна тривога. Лише пізніше я дізнався, що це був сигнал, який допомагає людям із порушенням зору знайти вхід.
Попри страх, я щиро вдячний за досвід подорожей Україною. Ці поїздки справді змінили моє життя: зробили мене більш зрілим, стійким і уважним до людей навколо.
Мені здається, що після відвідування Києва, особливо зараз, людина змінюється на дуже глибокому рівні. Принаймні зі мною сталося саме так.
Якби Київ був людиною…
Для мене Київ — це поєднання зимового Козерога й літніх Близнюків. Він впертий, витривалий і тихо налаштований на мету, але водночас живий, цікавий до всього й сповнений іскристої енергії.
