«В Києві я зрозуміла, що відвага — це боятися, і все одно робити»
Полька Клавдія Бжезінська про переїзд до Києва та самопізнання
Клавдія Бжезінська — польська IT-фахівчиня та повітряна гімнастка, для якої Київ став другим домом. З 2023 року Клавдія живе на дві країни, і за цей час вона не просто адаптувалася до міського життя та самостійно вивчила українську мову, а й відкрила для себе Київ, що попри війну продовжує жити та змінюватися.
У вільний час в Києві Клавдія проводить заняття з повітряної гімнастики, гуляє Майданом, ходить на вистави та музичні концерти, а ввечері зустрічається з друзями на Подолі.
Команда VisitKyiv.com поспілкувалася з Клавдією про її переїзд у Київ, роль спорту та мистецтва в інтеграції в міське життя та особисті трансформації, які вона пережила у місті.
Зміст
Перше знайомство з Києвом
Вперше я відвідала Київ у 2019 році — на Новий рік. На той момент я жила в Австрії і запросила німецьких та австрійських друзів відсвяткувати свято в Україні. Однак це була коротка поїздка, лише на новорічні свята, після яких я планувала повернутися. Невдовзі почалася пандемія. Через обмеження та загальну невизначеність я відклала цю подорож на кращі часи, які так і не настали.
За двадцять днів до повномасштабного вторгнення я востаннє побувала в мирному Києві. Було відчуття, що пандемія добігає кінця, але війна, ймовірно, ось-ось почнеться.
Саме тоді мені вдалося відвідати Чорнобиль — це була моя маленька мрія, адже раніше я вивчала фізику і мріяла побачити, які наслідки вона може спричинити. Також під час поїздки я познайомилася із власницею київської студії повітряної акробатики, з якою ми стали друзями.
З кінця травня 2022 року я знову приїхала в Київ. Мій досвід спілкування з містом — це переважно досвід воєнного часу. Мені подобалося проводити тут час, у мене з’явилися друзі, тож згодом я вирішила переїхати сюди. Я працювала програмісткою, тому мені дозволили працювати віддалено, і у 2023 році я остаточно перебралася до Києва.
Життя у місті під час війни
Вперше під час війни я приїхала в Україну наприкінці травня 2022 року. Це був мій перший реальний досвід війни — побачити її не з новин, а наживо.
Пам’ятаю свою першу повітряну тривогу в місті: я була в шоці, тоді як навколо ніхто не панікував і не біг до укриттів. Мені здавалося дивним, що минуло лише кілька місяців від початку, а люди реагують так спокійно.
Лише згодом, коли я почала жити в Києві, я зрозуміла, чому: для тих, хто пережив перші місяці війни, вона відчувалася зовсім інакше, ніж для мене.
Спорт і спільноти: шлях до знайомств у Києві
У вільний час я займаюся повітряною акробатикою і саме через спорт познайомилася із багатьма людьми в Києві. Це був мій перший справжній зв’язок із містом. Ми разом тренувалися, їздили в літній кемп, брали участь у змаганнях.
А згодом це переросло не лише в спорт — ми почали разом проводити час у місті, знайомитися з новими людьми. Так, крок за кроком, через спортивну спільноту й знайомства від знайомих, я й вливалася в київське життя.
До речі, саме через велику кількість такого спілкування я вивчила українську мову. Хоч я ще роблю багато помилок, та все ж можу спілкуватися.
Роль мистецтва під час війни
Щойно я приїхала в Київ, то майже відразу почала викладати акробатику. Я знала власницю студії з акробатики, сказала їй про свій переїзд, і вона одразу запропонувала мені роботу. Навіть зараз, коли я приїжджаю, проводжу індивідуальні уроки.
Насправді мистецтво дуже допомагає проживати війну. Хтось проживає, малюючи, фотографуючи. А хтось займається спортом чи танцями. Це своєрідний спосіб витримати емоційний тиск, виразити переживання та відчути контроль над власним життям.
Я часто буваю на стендапах або театральних виставах, де жарти і сюжети часто перегукуються з війною. Коли говориш про війну, жартуєш із іншими, усвідомлюєш, що ти не самотній, і всі навколо переживають схожі емоції.
Повсякденне життя й розваги в умовах війни
Після переїзду я усвідомила, що ніхто по-справжньому не зрозуміє, як жити у війні, поки не приїде сюди і не побачить усе власними очима.
Коли чую питання своїх друзів, то розумію, що вони не до кінця усвідомлюють, як це — жити у війні. Вони уявляють війну як постійні вибухи 24/7, а для нас — це життя між тривогами.
Я пояснюю їм: навіть під час Другої світової війни у Варшаві люди їздили на відпочинок, відбувалися вечірки. Тут так само — люди хочуть жити. Ми живемо у цих умовах, приймаючи тривоги як частину життя.
Київ як простір внутрішніх змін
Раніше мені здавалося, що у мене немає відваги. Я думала, що відважні — це ті, хто воює на фронті або робить диверсії в росії.
Але в Києві я зрозуміла, що відвага — це не тільки такі великі вчинки. Відвага — це боятися і все одно робити. Я зрозуміла, що у мене її багато, бо раніше не знала війни, не спілкувалася українською і ніколи не була в Києві. Але я приїхала просто з бажанням відкрити для себе місто. І це теж відвага.
Тут я зрозуміла, що не потрібно йти на фронт, щоб показати сміливість — можна робити це іншими способами. Люди в Києві показали мені, що в мене також є багато хоробрості. Це на мене дуже вплинуло, я наважилася і заснувала в Польщі фонд повітряної гімнастики. Бо зрозуміла, що просто можу.
Життя у війні: важливість усвідомленого вибору
Очевидно, що війна триває, і це не зміниться миттєво. Тому дуже важливо, щоб люди мали повне розуміння реальних умов. Звісно, Україна — це вільна країна, і сюди можна приїхати. Разом із тим, коли я пропоную друзям їхати зі мною, я не можу обіцяти, що вони не прокинуться від сирен.
“Чи готовий я до такого стресу?” — це питання, на яке кожен має відповісти собі перед поїздкою. У цьому і є суть свободи — мати можливість ухвалювати такі рішення самостійно.
Коли я переїхала, то була впевнена, що все буде добре, бо тут живуть мої знайомі. Але коли я пережила перші вибухи й атаки шахедів, зрозуміла, що насправді не усвідомлювала всієї ситуації.
Якби Київ був людиною …
Для мене Київ має обличчя молодої відважної жінки, яка багато чого пережила. Жінка тут — символ змін: коли вона може щось змінювати, це означає, що спільнота до цього готова. Це про те, що жінки мають голос і силу впливу.
Клавдія створила власний YouTube-канал та Instagram-сторінку, де розповідає про повсякденне життя у місті під час війни та міжнародну політику. Зокрема, Клавдія відзняла документальний фільм про гімнастичні студії в Києві, Харкові та Дніпрі, які продовжують працювати попри тривоги та вибухи.