«Київ — найцікавіше місто в Європі, куди я постійно повертаюся»

У мирному житті Конрад Вальтер — 39-річний політичний радник колишнього федерального міністра в Німеччині, який живе та працює в німецькому місті Штутгарті. Однак кілька разів на рік він змінює звичний ритм життя й стає волонтером, який допомагає виготовляти FPV-дрони для знищення російських військ. 

З початку повномасштабного вторгнення Конрад відвідав Україну близько 20 разів і за цей час долучився до численних волонтерських ініціатив. Спочатку він допомагав лагодити дахи в будинках, пошкоджених внаслідок російського вторгнення, а згодом зосередився на складанні FPV-дронів, що допомагають українським військовим.

За даними VisitKyiv.com, у першому півріччі 2025 року іноземці та особи без громадянства перетнули кордон України 1 194 983 рази. З них 23 687 осіб були громадянами Німеччини.

Команда VisitKyiv.com поспілкувалася з Конрадом про його зв’язок з Україною, волонтерство та життя у Києві під час війни.

Як аварія на ЧАЕС привела мене в Україну

Мій перший зв’язок з Україною стався ще до мого народження. Я народився за кілька місяців після вибуху реактора на Чорнобильській атомній електростанції у квітні 1986 року. Роками потому я дізнався про цей факт, переглядаючи свій дитячий фотоальбом, і  почав глибше досліджувати цю тему. 

Згодом я побачив телевізійний репортаж про фестиваль кіно та урбаністики «86» у Славутичі — невеликому місті в Україні, яке збудували для працівників, які працювали в зоні радіаційного ураження. Саме це надихнуло мене прилетіти до України у 2017 році, де на фестивалі я познайомився з людьми з Києва. Так я знайшов багато ключів до розуміння життя в українській столиці та за її межами.

Насправді я відвідував Київ ще у 2010 році. Буду чесним — приїхав сюди, бо

квитки були дуже дешевими, а ми з другом ще й не хотіли святкувати Різдво з родинами в Німеччині. Тож вибір був очевидним. У 2017 році Київ вразив мене ще більше. Я захоплювався тим, як Україна прагне свого європейського майбутнього після Революції Гідності. Я казав усім знайомим, що для мене Київ — найцікавіше місто в Європі, куди я постійно повертаюся. 

Волонтерство з перших днів війни

Коли почалося повномасштабне вторгнення, я був у Штутгарті. Тоді я волонтерив у готелі, який орендували для 500 біженців. Ми працювали тижнями, поки справу не перехопили професіонали.

Влітку 2022 року я поїхав в Україну і відтоді проводив тут усі свої відпустки, волонтерячи разом із друзями. Моя подруга Ксенія стала співзасновницею організації «Лівий Берег», яка доставляла гуманітарну допомогу у звільнені села Київської області. Разом ми працювали в селах поблизу кордону з Білоруссю, де відремонтували близько 400 пошкоджених дахів. Пам’ятаю, як після кожного відремонтованого даху бабусі плакали від щастя і пригощали нас борщем — я ніколи не забуду ці емоції.

Окрім того, мені вдалося знайти досить великі кошти у Німеччині, завдяки яким ми полагодили дві школи та медичний центр. Разом із «Лівим Берегом» ми перетворили один будинок на маленьку школу, а інші волонтери забезпечили її інтернетом Starlink і генератором, адже росіяни знищили систему електропостачання села. Це було на Різдво, і ми почувалися справжніми Санта-Клаусами. 

Звісно, я ніколи не хотів мати такий досвід, але ситуація склалася саме так, і ми були щасливі бути корисними. Я щиро вдячний за довіру людей та за все, що мені довелося пережити.

FPV-дрон за 400$ власноруч: як цивільні допомагають нищити ворога

Зараз я волонтерю для громадської організації KLYN, яка займається виробництвом та постачанням FPV-дронів для української армії. Її також створила моя подруга Ксенія, яка до початку повномасштабного вторгнення мала свій гіпстерський квітковий магазин на Воздвиженці. Саме вона та її ентузіазм надихнули мене долучитися до волонтерства та створення FPV-дронів.

Чесно кажучи, спочатку я трохи боявся складати дрони, адже у мене немає технічного досвіду. Однак влітку 2025 року я вирішив приїхати на шість тижнів і навчитися всьому. Спочатку робота просувалася повільно, та вже за тиждень я був готовий паяти справжні деталі.

Усвідомлення того, що зібраний власноруч дрон вартістю 350–400$ за кілька днів може знищити ворожий танк чи ракетну установку, додає мотивації. Особливо коли розумієш, що навіть людина без технічного досвіду може навчитися цьому й допомагати боротися за демократію та рятувати життя українських військових. 

Життя у Києві під час війни

Вперше після початку повномасштабного вторгнення я приїхав у червні 2022 року. Було дивно, бо я зовсім не розумів, що означає «війна» чи «повітряна тривога». І хоч тоді літо було доволі спокійним, звільнені околиці Києва виглядали жахливо.

Мої рідні вже звикли до моїх поїздок в Україну, але однаково хвилюються. Особливо коли я не беру слухавку, бо відсипаюся після нічних повітряних тривог. Та вони знають, що я їду не через війну. Я тут через любов до українців та Києва, через повагу до європейської свободи та бажання захищати демократію й свої цінності. 

Іноді люди дивуються, коли чують, що я займаюся виготовленням дронів. Виходить парадокс: я кажу, що Київ атакують дрони, і водночас сам їх збираю. Але я роблю це для того, щоб демілітаризувати окупантів, а не для терору цивільного населення в європейській столиці.

Дехто уявляє, ніби в Києві за кожним рогом стоїть російський солдат, проте це зовсім не так. Водночас, вирушаючи сюди, потрібно бути готовим до повітряних тривог і вибухів. Для тих, хто їде вперше, я завжди раджу обирати житло поблизу укриття. Коли воно поруч, значно спокійніше.

Київ — неймовірне місто, яке приймає людей з усього світу під час війни й прийматиме після перемоги. Кожен візит — це внесок у перемогу, адже ви підтримуєте місцевий бізнес, ресторани, бари, клуби, культурне життя та місцевих митців. Але якщо ваша мета — лише робити фото зруйнованих будинків, краще залишитися вдома.

Якби Київ був людиною…

Гадаю, якби Київ був людиною — це була б сильна й освічена жінка, з гарним музичним смаком та англійською, яка снідає сирниками або авокадо-тостом на Золотих Воротах, обідає у колі цікавих друзів, а ввечері йде на Поділ випити келих натурального вина.